Сьогодні – 6 березня 2011 р. – відзначаємо 119 років від дня народження одного із засновників Пласту, військового та педагогічного діяча у Галичині, одного з основоположників стрілецького руху, старшини УСС, а згодом організатора і полковника Січових Стрільців у Києві, коменданта куреня, а потім коша Січових Стрільців – Івана Чмоли (вікі).
Проф. Іван Чмола народився 6 березня 1892 року в Солотвині, повіт Богородчани. Співзасновник Пласту та організатор пластових гуртків у Львові (1911), найвизначніший скаутмайстер Пласту у ділянці таборування, перший комендант та “душа” таборів на Соколі (1926-30), Курінний 1-го куреня УПС ім. С. Тисовського, лицар Пластового Хреста “За Значне Діло” та “Свастики Заслуги УПУ”, закатований органами НКВС.
Видатний скаутмайстер та батько пластового табірництва
Після поразки Визвольних Змагань 1914-21 років багато українських військовиків вступило до таємних організацій, метою яких було продовження боротьби за незалежну Україну. Серед цих організацій провідне становище посідала Українська Військова Організація, створена бойовими побратимами Чмоли – Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Романом Сушком та іншими. Іван Чмола обрав інший шлях боротьби – через плекання нової генерації українців, готової морально та тілесно до звершень і перемог. Чмоль з головою поринув у розбудову Українського Пластового Уладу.
У 1921 році Іван Чмола створює при яворівській гімназії “Рідної школи” 17-й курінь юнаків ім. Михайла Драгоманова та стає його зв’язковим (саме Драгоманов був патроном таємних довоєнних гуртків українських школярів, до одного з яких належав і Чмола у перемишлянській гімназії). Багато уваги Чмоль приділяє мандрівництву.
Під час І-го Верховного Пластового З’їзду у Львові (квітень 1924 р.) Іван Чмола запропонував організувати “Обласний табір праці та інструкторства”. За підтримки ВПК Чмола та курінь “Лісові Чорти” спромоглися його таки організувати попри брак коштів. У липні-серпні 1924 року біля Підлютого було проведено перший обласний інструкторський табір, де більше 100 учасників з різних місцевостей Галичини набували під проводом Івана Чмоли теоретичні та практичні знання з пластового табірництва. 8 липня 1924 року початок табору ознаменувався підняттям на 27-метровій щоглі українського національного прапора, першого в історії пластового табірництва. Сувора дисципліна, міцний гарт тіла, фізична праця, пластові гутірки та ватри виробляли новий тип пластуна, стали прикладом “чмолівського” стилю таборування.
29 липня 1925 року після закінчення другого обласного пластового інструкторського табору у Підлютому “Чмоль” з яворівськими пластунами вирушив на Другу Крайову Пластову Зустріч у Бубнищі. Маршрут пролягав через Осмолоду, г. Малу (1516 м), г. Нерядів (1557 м) і далі хребтом Аршиця. Друга КПЗ зібрала 5-10 серпня біля 200 пластунів і пластунок. По закінченню зустрічі усі учасники під проводом Чмоли вирушили на г. Ключ, де вони промарширували повз могилу усусів. Відтак з Ключа зійшли до річки Кам’янки і рушили на Лавочне. На лівому березі річки Кам’янки була скеля з золоченим написом “Марширують Стрільці Добровольці у кривавий тан визволяти братів українців братів українців з московських кайдан”. Напис був добре видний з шосе. За кілометр до скелі з написом Чмоль вишикував учасників зустрічі для маршу гуртками у триряді і, коли дійшли до напису, скомандував “уліво глянь!” і “почесть дай!” палицями.
Гуртки йшли на відстані 12 кроків один від одного, утворивши величавий похід. Оминувши поліційні засідки, пластуни успішно дісталися Маківки, де негайно прийнялися за впорядкування стрілецьких могил. Для своїх бойових побратимів, які назавжди лишилися в землі Маківки, Іван Чмола сам виготовив таблицю з написом “Спіть, хлопці, спіть, про волю-долю сніть”, яку встановили на високому березовому хресті. Під час урочистостей на Маківці та пізніше Іван Чмола і Северин Левицький мали прикрощі з польською поліцією за організацію патріотичної акції української молоді.
Центром пластового таборування стала гора Сокіл. Тут, у Ґорґанах біля Підлютого, опікун Пласту митрополит Шептицький виділив площу під табір, офірував на нього чималі кошти і дозволив на місці будівництва рубати стільки дерева, скільки для цього буде необхідно. Так завдяки допомозі Глави УГКЦ у 1926 році було розпочато зведення найбільшого і свого роду “класичного” табору в Українському Пласті.
Виділена площа була дикою місцевістю, заваленою вивернутими бурею деревами та залишками якихось будівель. Тож лише невтомна пластова праця і завзятість могли усе здолати і звести цю “перлину Пласту”. Маємо багато свідчень про ту велику підготовчу роботу та труднощі, які доводилось при цьому долати. Ударною силою знову став загін під проводом І.Чмоли. 1926 року було побудовано два помешкання та кухню. За спогадами учасників того табору Чмола мав надзвичайний талант виховника, він мав такий авторитет, що ніхто не міг відмовитися від його доручень.
Програма для таборовиків укладалася комендантом Чмолою разом з обозним Яремою Веселовським, ЛЧ. Цілий день займали фізичні заняття, тяжка праця. Проте результат був гідним потрачених зусиль. Будівництво не припинялось і в наступні роки. 1928 року було зведено четверте при-міщення, “Команду” для табірного керівництва та кімнату для хворих, а 1929 року – “Світлицю”, в якій вільно розміщувалось 500 чоловік. Була в таборі власна фотолабораторія зі всім необхідним обладнанням; а також система сигналізації, через яку підтримувався зв’язок варти з табором. Майдан та ігрище були влаштовані на запорозький кшталт.
Щорічно, за проектом І.Чмоли та інженера Ю.Пясецького, проводились роботи з упорядкування: вирівняно гірський схил, пробита дорога до табору з долини Лімниці тощо. Табір на Соколі відповідав найкращим зразкам європейських скаутських таборів. Українська преса широко висвітлювала життя в ньому. Стати його учасником було мрією кожного пластуна. Починаючи з 1927 року тут проводились юнацькі і дівочі зміни по 100-200 учасників кожна. Табір часто відвідували представники українського громадсько-політичного проводу. Двічі це робив і митрополит Шептицький. Іван Чмола разом з Олександром Тисовським та Северином Левицьким відвідали величну зустріч волинських пластових частин біля Олександрії 18-19 серпня 1927 року.
На таборі 1929 року за ініціативою Чмоля було проведено роботи з впорядкування терену як пам’ятку для наступних таборовиків. Було розширено спортивну площу, вирівнювалися та обсаджувалися деревами дороги.
У 1930 році Іван Чмола відмовився бути комендантом табору на Соколі, бо мусив готуватися до вчительського іспиту. Сумлінний у виконанні своїх обов’язків, він використав три тижні вакацій для підготовки до вчительського іспиту.
Коло зацікавлень прославленого скаутмайстра не обмежувалося літнім таборуванням. У січні 1930 року Іван Чмола в Славську організовував перший лещетарський пластовий табір. На жаль, було небагато снігу і на нього приїхало мало учасників: крім Чмоли з дружиною були щойно чотири Лісових чорта та один юнак з Яворова. З 27 грудня по 3 січня 1930 року проходив другий такий табір. Його комендантом також був Іван Чмола. Навесні 1930 року у Львові виник перший та єдиний у міжвоєнній Галичині сеніорський курінь ім. скаутмайстра Степана Тисовського, який очолив Іван Чмола. Під його проводом відбувся влітку того ж року перший табір сеніорів у Підлютому, де сеніори віком 25-50 років проходили таборовий вишкіл та інструктаж у справі провадження пластовими відділами. Учасниками було 40 осіб, зокрема з Волині і Закарпаття. За визначну працю на користь Українського Пластового Уладу Івана Чмолу було нагороджено відзнаками “За значне діло” та “Свастика заслуги”. Після ліквідації польською владою Пласту в Галичині Івана Чмолу заарештували. Він відсидів у польській тюрмі 20 місяців (1930-32 рр.).
Останні роки життя
Після звільнення з тюрми влада забороняє йому вчителювати в Яворові і він переїжджає до Дрогобича, де працює вчителем гімназії “Рідної школи” до 1939 року. У роках 1930-39, за спогадами Северина Левицького, Чмола тримав зв’язок з таємним пластовим проводом і виконував дані йому спеціальні завдання. З початком Другої світової війни його заарештовують поляки та ув’язнюють в концтаборі Береза Картузька. Повертаєься додому Чмола з приходом радянської влади.
У 1939-41 роках Іван Чмола виконував обов’язки завідуючого педагогічним домом десятирічки. Щотижня він мусив відмічатися у місцевому відділку НКВС, де на столі лежав пропам’ятний альбом УСС, відкритий на сторінці з фотографією Чмоли. У червні 1940 року він робить спробу втекти на Захід, яка не вдалася через зраду провідника. 22 червня 1941 року Іван Олександр Чмола був заарештований співробітниками НКВС. Його ім’я знаходимо у списку страчених у Дрогобицькій тюрмі. Два його сини пішли добровольцями до лав Стрілецької Дивізії “Галичина”. Щойно у 1950 році його сім’я збирається у Боффало (США). Його жінка померла 3 січня 1978 року, до кінця свого життя віривши, що він повернеться.
Спадщина
Справа Чмоли жива. Ті принципи, які він закладав у основу пластового табірництва і мандрівництва, сьогодні так само актуальні й важливі. Саме “чмолівський” стиль таборів намагається плекати вишкіл інструкторів практичного пластування “Лісова Школа”, ним керуються при підготовці та проведенні юнацьких таборів у наш час. Знову вирує пластове життя на Соколі, поволі, але зводяться на ньому будівлі пластової оселі. Карпати, як і за часів Чмоля, помережані маршрутами пластових мандрівок. Усе це не може не тішити.
Сьогодні ім’я Івана Чмоли носить Пластовий Курінь 41 УСП – 44 УПС “Целібат Мурлики”, який, продовжуючи його справу, опікується відродженням Соколу та проведенням Крайового вишкільного табору. Будьмо ж гідні свого патрона у всіх своїх справах. Він дав нам справжні орієнтири.
За матеріалами ст.пл.скоба Івана Гоменюка, ЦМ