Проф. А. Дідик, як професор гімназії у Берегові, заложив перший пластовий відділ українського Пласту на Закарпатті, тому заслужено його уважаємо основоположником Українського Пласту на Закарпатті. Про нього проф. В. Бірчак написав такий некролог: «Дня 3 квітня ц. р. скоропостижно помер професор гімназії у Хусті і скавтмайстер Андрій Дідик, переживши всього 40 літ життя.
Покійний походив із Перерова коло Коломиї у Галичині. По закінченні коломийської гімназії перейшов на університет у Чернівцях на Буковині, де скінчив філософічний факультет. Вже мав обняти посаду професора гімназії, коли 1914 р. вибухла світова війна, тому він вступив до Укр. Січових Стрільців. Як вояк, він мало воював крісом, а радше з О. Вахнянином та іншими організував на Волині народні школи. У шк. р. 1918/19 був професором гімназії в Дрогобичі, але попав у румунський полон і в ньому пересидів до весни 1920 р.
Висвободившись з полону, він переїхав до Чехословаччини і поселився в Ужгороді. По феріях того самого року його займену-вали професором новозаснованої руської (української) гімназії у Берегові. Враз з тодішним директором гімназії Андрієм Ались-кевичем і іншими професорами, він їздив по селах і збирав учнів до гімназії. При гімназії заложено інтернат і покійний став його префектом. Він дуже любив молодь і вже на весну 1921 р. зачав робити старання, щоб при берегівській гімназії заложити Пласт. Так дня 17 травня 1921 р. покійний заложив перший руський (український) пластовий відділ у Берегові, що був першим руським (українським) відділом Пласту на Підкарпатській Руси.
Як провідник покійний вимагав від пластунів точности, учив їх порядку, заохочував до самостійности, завзивав до самоосвіти. За помилки і недотягнення рішуче докоряв та сварив. А що він був лагідної і милої вдачі, то його докори робили велике враження. У часі вакацій 1922 р. заложив перший укр. пластовий табор у Рахові, якого командантом був сам Покійний.
Пластова ідея скоро почала ширитися по Підкарпатській Руси і Покійний не покидав праці у Пласті. У шк. р. 1925/26 перейшов учити до гімназії в Ужгороді, де працював два роки. В тім часі був провідником 1-го куреня ім. Т. Корятовича при гімназії в Ужгороді, що його заснував проф. О. Вахнянин. Від 1927 р. був професором гімназії у Хусті, де також не перестав працювати у Пласті.
Хто лс з братів, що літом таборували, не пригадує собі щуплої постаті, завжди погідної вдачі у всіх таборах 1923—1930 рр.? Був у таборі у Кам’яниці над Угом, де нераз жартував з нами при вечірному вогню; був у Лугах при Сваляві; теж і в Тур’я Реметах ми бачили його, де із зацікавленням ми слухали його тихого голосу, що плив із щирої душі та глибокого переконання.
У 1930 р. небіщик був уже хворий, але мимо того ми бачили його, хоч на короткий час, у таборі в Рахові, який він відвідав. Він хотів сам бачити, як розвивається пластова ідея і пластове життя. Цього року не бачимо його більше ні на сходинах, ні у пластовому таборі. Хустські пластуни віддали йому останню прислугу на похороні, дня 5 квітня.
Спомин про щирого, ідейного і неструдженого працівника на полі Пласту остане між нами назавжди!» (див. Пластун, 1931, ч. 7—8).
Матеріал взято з книги С. Пап-Пугач, “Пластовий Альманах”