Проф. Остап Вахнянин

Про життя і заслуги проф. Остапа Вахнянина виписуємо із споминів одного з його пластунів, скавтмайстра Юрія Грома: «Проф. Остап Вахнянин народився дня 25 березня 1890 р. у Стрию в Галичині. Як український січовий стрілець перебув цілу воєнну кампанію в Україні. 1919 р., як член Української Республіканської Капелі, об’їхав цілу Европу. Слідуючого року з частиною згаданої капелі він прибув до Ужгороду і від дня 1 вересня 1921 р. став актором і співаком «Руського театру Т-ва Просвіта» в Ужгороді, під проводом М. К. Садовського. Людина високо освічена, професор української мови. На сцені мало виступав, зате постійно співав у хорі і в початках був адміністратором згаданого театру.

«Від дня 1 вересня 1922 р. став професором державної гімназії в Ужгороді, де вчив українську і німецьку мови. З того часу він стає ідейним провідником ужгородської молоді. Дня 7 лютого 1923 р. заложив при гімназії український Пласт і скоро здобув симпатії усього громадянства. При Пласті зорганізував хор і театральний гурток, а на режисера запросив Михайла Біличенка з просвітянського театру. Вони разом зачали влаштовувати з молоддю пластові вистави, концерти, вечірки тощо. На його просьбу драматург Спиридон Черкасенко написав цілий ряд пластових п’єс, які пластуни виставляли у міському театрі при супроводі народньої оркестри під дир. Ю. Гаєвського.
«Проф. О. Вахнянин редагував українську частину псластово-го журналу „Пластун-Юнак-Черкейс”, перекладав оповідання славного англ. письменника С. Е. Томсена, уложив пл. брошуру „Пласт — історія і пластове виховання”, опубліковану 1923 р. і приготовив до друку пластовий підручник „Пластовим шляхом за красою життя”, виданий вже по його смерти, 1924 р.

«Проф. Вахнянин своєю діяльністю освідомлював молодь, заохочував її до праці для свого народу, навчав пластунів любити і шанувати своє рідне слово, народні пісні і танці, він перший дав у наші руки Шевченкового Кобзаря.»

Про його смерть читаємо у місячнику «Пчілка»: «Проф. Остап Вахнянин помер дня 1 вересня 1924 р. Упав з колеса на Підгородній вулиці (в Ужгороді) так нещасно, що череп голови розбився на трьох місцях. Помер без того, щоб прийшов до свідомости. Ужгород ще не бачив такого похорону, ще не бачив, щоб молодь могла так дуже любити свого професора і провідника» (див. Пчілка, 1924/25, ч. 1).

Пластовий часопис «Пластун» про проф. О. Вахнянина так писав:
«Ми, пластуни ужгородської гімназії, згадуємо ім’я тої великої людини, яка так щиро і віддано працювала у нашім пластовім відділі.

Професор О. Вахнянин народився 25 березня 1890 р. у Стрию в Галичині. По скінченню університету 1914 р. став професором гімназії у Львові. До Ужгороду приїхав 1921 р., де від вересня 1922 р. одержав місце професора при нашій гімназії. В лютому 1923 р. зорганізував при гімназії в Ужгороді Пласт і, дякуючи його трудам, Пласт дуже гарно розвивався.

Яку велику працю вложив наш бл. п. Провідник для нас молодих пластунів, тільки ми знаємо. Чи ж можна те все описати і належно оцінити? Він же ж був нашим ідеалом і вщепив у наші серця любов до пластової ідеї, яка глибоко запала у наші юнацькі душі. Хто був на похоронах Покійного, той бачив, як любила його молодь і як тяжко було нам, пластунам, прощати його у дорогу до вічності» (див. Пластун, 1926 р., ч. 1).

У тім самім числі, за статтею, поміщений Жалібний Марш пластунів, що його написав С. Черкасенко, а під музику вложив Я. Ярославенко, присвячений славній пам’яті проф. Остапа Вахнянина:

Брати мої, юнацьких чистих сліз
Ви не затримуйте при славнім гробі,
Прапор юнацький свій схиліте вниз,
Нехай ридає серце у жалобі.

І тихих дум,
Глибокий сум,
Ви не гамуйте крадькома —
Його нема! Його нема!

Брати мої, хоробрі юнаки,
Обернуться ті сльози ваші в квіти,
Зов’ються пишні з них вінки,
І не зов’януть в вас, а будуть жити.

Будити дум,
Глибокий сум,
Що жив Він з вами не дарма —
Його нема! Його нема!

Його нема та з вами дух Його,
Його до сонця буйні поривання,
Прапора з ним не зрадите свого,
Понесете Його святі змагання.

І щезне дум,
Глибокий сум,
І туга серденька німа —
Його нема! Його нема!

Десять років по його смерті, Краєвий Звітодавець Юрій Ше-регій-Грім згадував: «І по десятьох роках щиро згадую Тебе, мій бувший Провідниче, якому я завдячую, що я пластун… Згадую Твою трагічну смерть… Заплакали Твої пластуни, бо не стало їхнього Провідника-Батька… Випровадили ми Тебе на останню дорогу… Згадую по десятьох роках, шукаю тих, які тоді окружали Тебе. . . Не багато нас лишилося… Ате кількох нас, яким Ти вказав „соняшний — пластовий шлях за красою життя” — виконали все, що могли… Нас наповняє миле почуття, що Тобою засіяне зерно не пропало!

«Пласт живе, він росте і у 10-річчя Твого відходу від нас мило згадує Тебе 3,000 пластова родина. Твій дух зістав із нами, ми підіймемо пластовий стяг ще вище і понесемо його у найменше село нашої Срібної Землі. Спочивай, спи спокійним сном, Брате Остапе, Твої заслуги для української молоді Закарпаття забезпечили Тобі нашу вічну вдячність!» (див. Пластун, 1934, ч. 6).

Тіло бл. п. О. Вахнянина спочило дочасно на Кальварії в Ужгороді. Весною 1925 року свояки викопали його тіло і перевезли на Личаківський цвинтар у Львові. 1930 р. гурток ст. пл. «Вахнянинців» з Праги відвідав його могилу. В Ужгороді на Кальварії лишився кам’яний пам’ятник, свідок його короткого відпочинку… Пластуни і дальше прибирали квітами його могилу… «Не стало його, але Він вічно житиме у наших споминах і ми завжди з вдячністю схилятимемо свої голови над Його могилою!» (див. Пластун, 1926, ч. 1).

Матеріал взято з книги С. Пап-Пугач, “Пластовий Альманах”